Сторінка практичного психолога

 

 

Слободенюк Ольга Олександрівна

Посада: практичний психолог

Освіта: повна вища

Закінчила Національний Авіаційний Університет, Гуманітарний Інститут, Кафедра психології  та соціології.

Спеціальність: «Психологія»

Кваліфікаційний рівень: спеціаліст другої категорії

Педагогічний стаж: 5 років

-----------------------------------------------------------------------------------------------------

Пам’ятка для батьків

Як зняти статичне і психоемоційне напруження у дитини

Дайте дитині змогу пограти з водою.

Приміром, запропонуйте дитині:

  • запускати паперові кораблики у тазику, переливати воду з ємкості в ємкість;
  • прийняти душ чи полежати у ванні;
  • помити посуд, іграшки, випрати шкарпетки тощо.

Пограйте разом із дитиною в ігри.

Наведені ігри будуть корисними і для дорослих.

Паперові бомбочки
Візьміть декілька аркушів паперу або старих газет й зіжмакайте їх у кульки — це будуть бомбочки. Відтак розділіть кімнату на дві частини кріслом чи стільцями й розпочинайте гру — кидайте одне в одного бомбочки.

Бої подушками
Пошийте невеликі подушечки розміром 30 × 30 см й нещільно наповніть їх м’яким наповнювачем — синтепоном, ватою, пір’ям тощо. Перед грою обов’язково обговоріть із дитиною правила, наголосіть, що бити по голові — не можна. А відтак — починайте бій. Гра триває доти, доки хтось із вас не втомиться і не здасться.

Галасуємо
«Позмагайтеся» із дитиною, хто кого перекричить. Для цього оберіть будь-яке слово і кричіть його разом із дитиною якомога голосніше.

Дожени і обійми
По черзі бігайте із дитиною одне за одним зі словами: «Дожену — заобіймаю!» А коли наздоженете — міцно обіймайте.

Подбайте про спеціальні іграшки та матеріали для творчості.

Важливо щоб у дитини були приміром, дартс, боксерська груша, пластилін, глина, фарби — завдяки ним вона зможе зняти напруження.

Робіть дитині масаж перед сном.

Коли вкладаєте дитину спати, проведіть із нею 10—15 хв. У цей час погладжуйте її спинку, ручки, ніжки, а зокрема гомілки. Ліпшого ефекту можна досягти, якщо робити масаж і водночас розповідати казки.

 

 

______________________________________ 

Виховання без насильства

 

Застосування насильства щодо дитини як загальноприйнятого виховного засобу - дуже делікатна та болюча тема.

 

Доки насильство з бо­ку «люблячих» батьків, а потім - і «дбайливих» педагогів не викоріниться із суспільної моралі, сус­пільство вирощуватиме людей, переконаних, що шлях розв’язання власних проблем з позиції грубої фізичної або витонченої моральної сили найефективніший та найдієвіший.

 

Чого ж можна навчити дитину биттям?

 

По-перше, у дитини формується стійке пе­реконання: насильство - найкращий та єдиний спосіб досягти бажаного та судження: коли я ста­ну дорослим й у мене будуть власні діти, я теж їх битиму. А коли хтось із дітей, страждаючи від по­биття, і запевняє себе, що ніколи не каратиме власних дітей, то, ставши дорослим, рідко ре­алізує свої дитячі плани, а йде узвичаєним шля­хом.

 

По-друге, складається неусвідомлене, а від того ще небезпечніше переконання - мене б’є людина, яка мене любить, тож і я, у свою чергу, маю право бити того, кого люблю. Це підсвідоме судження є мотивацією у дитячих бійках, а зго­дом може яскраво проявитися в дорослому віці.

 

Чому батьки вдаються до фізичних покарань?

 

Якби люблячі батьки знали про можливі наслідки своїх виховних зусиль, чи стали б вони фізично карати свою дитину? Здавалося б, відпо­відь очевидна.

 

Проте, на жаль, навіть ті дорослі, які здога­дуються або напевно знають про сумні наслідки насильства, все ж вдаються до нього. Які ж при­чини такої поведінки:

 

  • стійке переконання, що так роблять УСІ, жодна дитина, мовляв, не виросла без фізичного покарання, нас у дитинстві били, але ж ми вирос­ли нормальними людьми;
  • відчуття власної неспроможності змінити поведінку дитини. У стані роздратування, роз­губленості обирають найперше, що спадає на думку - фізичне покарання дитини з благород­ною виховною метою;
  • безкарність дорослого перед дитиною.

 

Потім, уже після того, як акт фізичного по­карання відбувся, батьківські роздуми з цього приводу можуть іти різними шляхами:

 

  • звинувачення - дитина, мовляв, сама винна у тому, що трапилося! Якби не робила по­ганого, не говорила б зайвого, я б нізащо її не бив. Хай поводиться добре, щоб не бути битою;
  • самообман - чим дужче покараєш (так, щоб запам’ятала), тим імовірніше, що дитина та­кого більш ніколи не скоїть. І справді, в деяких випадках подібна поведінка більше не повто­рюється, але не тому, що дитина усвідомила свою провину, а лише з побоювання бути покараною. Поведінка дитини у цьому разі не зміню­ється, вона отримує урок - погане слід ро­бити так, щоб тебе не викрили;
  • самовиправдання - не утримався, в усьо­му винні нерви, намагатимуся, щоб таке більше не повторилося чи хоча б траплялося якнайрідше, і висновок: треба шукати інші шляхи впливу на дитину;
  • каяття - визнання провини перед дити­ною та намагання вибачитися перед нею.

 

Буває, що каяття стає останньою краплею для остаточного прийняття батьками рішення: «Більше ніколи не підніму руку на сина». Надалі відбувається величезна внутрішня робота дорос­лого над собою з метою знаходження та застосу­вання інших - ненасильницьких  методів впли­ву на дитину.

 

Дорослому, який замахнувся на сина чи доньку, варто поміркувати: чого я хочу домогтися? Змінити небажану по­ведінку дитини чи продемонструвати «хто в домі хазяїн» та відігратися на ній за непо­кору або прояв власної думки, бажання відстояти власні цінності? Якщо мета - бо­ротьба з непокорою, то це нічого спільного з вихованням не матиме, а буде лише від­стоюванням свого домінантного станови­ща, що лягає на совість дорослого, бо тим самим він дає дитині яскравий приклад торжества насильства. І не має значення, про що йдеться, - про грубу фізичну силу чи витончене моральне покарання.

 

Пам’ятайте, дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові.

 

І нехай основним методом виховання буде ненасильство!

 

Шляхи подолання домашнього насильства

Домашнє насильство одна з ключових соціальних  проблем, яка існує в Україні. Так вважають українські й міжнародні правозахисники, юристи, психологи. Довгий час, ця тема замовчувалася на національному рівні й вважалося, що домашнє насильство не потребує зовнішнього втручання. 

      Законодавство виділяє 4 види насильства: 

  •  фізичне (побої, штовхання, нанесення тілесних ушкоджень), 
  • психічне (погрози, шантаж, приниження, навіть брудна лайка, яка наносить дискомфорт); 
  • економічне (тотальний контроль за фінансами, контроль за особистими речами іншої особи,заборона або примус працювати чи навчатися). 
  • четвертий вид насильства – сексуальне. 

Шлях перший – не мовчати

     Щоденно в Україні фіксують близько 348 фактів домашнього насильства. Соціальний тиск настільки сильний, що багато жертв сприймають це насильство як невідворотне явище і просто його замовчують. Їх мовчанка – це сигнал для кривдника, який «легалізує» злочин і вказує на його безкарність. Чомусь інколи нам простіше заплющити очі та зробити вигляд, що нічого не відбувається, що все це нас не стосується і сімейна сварка – це нормально. Так ми себе заспокоюємо, і коло замикається. Його необхідно розімкнути. Мовчання рівнозначне злочину!

 Шлях другий – знати про власні права та алгоритм дій

Для осіб, які потерпають від домашнього насильства, у кожній конкретній ситуації алгоритм дій може бути різним. Але у будь-якому випадку є декілька основних дій, які особа може вчинити для захисту від насильства: 

1. При можливості забезпечити собі та дитині безпечне місце перебування. Після чого викликати поліцію за номером 102.

2. Повідомте поліцію про вчинення насильства відносно себе, а також відносно дітей, якщо діти були свідками насильства. Це повідомлення може бути зроблене шляхом виклику поліції у момент вчинення насильства, або коли ви знайдете безпечне місце і зможете викликати поліцію. Або можете написати заяву у відділенні поліції чи письмову заяву у відділ у справах сім’ї.

3. За наявності тілесних ушкоджень (синці, подряпини і т.д.), або якщо видимих тілесних ушкоджень нема, зазначайте про це у своїй заяві і одразу ж у цей день або на наступний, не чекаючи скерування поліції, звертайтеся у травмпункт і повідомляйте, що вас побили. Після написання заяви у поліцію призначається слідчий. 

4. Поліція, приїхавши на виклик, може затримати кривдника максимум на 3 години, тому за цей час подбайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей. 

5. У випадку вчинення відносно вас сексуального насильства, зателефонуйте на 102 і повідомте про зґвалтування. Важливо, щоб ви дочекалися поліції, не милися та нічого не рухали у квартирі до моменту прибуття поліції, оскільки необхідно буде пройти медичну експертизу.

6. Якщо насильство відбувалося у присутності дітей або відносно них, у тому числі якщо це психологічне насильство, а саме образи, приниження, погрози, звинувачення тощо, напишіть заяву в службу у справах дітей Бучанської міської ради.

7. Якщо ви вирішили розлучитися і припинити будь-які відносини із кривдником, зверніться до юриста з метою визначення подальших кроків. 

8. У ситуації домашнього насильства найчастіше страждають діти. Тому якщо насильство в сім’ї відбувалося у присутності дітей, внаслідок чого діти мають психологічні травми, ви маєте право не давати кривдникові бачитися та спілкуватися з дітьми, поки рішенням суду не буде визначеного способу участі члена родини у вихованні дітей та призначено дні, години та визначено умови побачень.  

Шлях третій – впровадження кримінальної відповідальності

  Закон № 2227-VIII про кримінальну відповідальність за домашнє насильство набув чинності 11 січня 2019 року. У законі зазначається, що домашнє насильство – це умисне систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або когось іншого, з ким винний перебував у близьких стосунках. 

   Покарання – громадські роботи 150-240 годин/арешт до півроку/обмеження волі до 5 років, або позбавлення волі до 2 років.

   Якщо повнолітня людина вчинила домашнє насильство, разом із покаранням на строк до 3 місяців або довше їй можуть заборонити заходити до дому потерпілого; спілкуватися з дитиною (якщо насильство було спрямоване проти неї або скоєне в її присутності); наближатися до дому, роботи чи інших місць, де буває потерпілий; писати повідомлення потерпілому тощо.

    Злочину на ґрунті статевої приналежності було надано примітку “обставина, що обтяжує покарання”. Також обтяжуючі обставини має злочин, скоєний щодо подружжя, колишнього подружжя чи близького родича. Карається, як і раніше, позбавленням волі на строк 3-5 років.

   Вчинення зґвалтування до подружжя чи колишнього подружжя або до особи у зв’язку з виконанням особою службового, професійного чи громадського обов’язку, або до вагітної жінки передбачає покарання на строк 5-10 років. Зґвалтування людини молодше 14 років карається тюремним строком на 8-15 років.

    Будь-які насильницькі дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілого (сексуальне насильство) передбачають покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років. Щодо особи молодше 14 років – 5-10 років тюрми.