Сторінка практичного психолога

Слободенюк Ольга Олександрівна

Посада: практичний психолог

Освіта: повна вища

Закінчила Національний Авіаційний Університет, Гуманітарний Інститут, Кафедра психології  та соціології.

Спеціальність: «Психологія»

Кваліфікаційний рівень: спеціаліст другої категорії

Педагогічний стаж: 5 років

-----------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Погана поведінка, або Про що діти намагаються сказати дорослим

Будь-яка погана поведінка зазвичай ефективно «спрацьовує», і дитина отримує те, що вона хоче — увагу, владу, іграшку, цукерку тощо.

Зазвичай до причин поганої поведінки дитини відносять:

·        

стиль сімейного виховання. Погана поведінка може бути «нормою», типовою моделлю, яку дитина бачить вдома;

·        

невміння адекватно висловлювати власні емоції та бажання. Погана поведінка може бути для дитини способом виразити гнів, страх, розчарування тощо;

·        

фізичні та психологічні чинники — незадовільне самопочуття, погане харчування, поганий настрій, а також порушення або відставання у розвитку.

Австро-американський психолог та педагог Рудольф Дрейкурс (Rudolf Dreikurs) розглядає погану поведінку дитини як помилковий мотив, який можна переорієнтувати. Дослідник виокремлює чотири мотиви поганої поведінки дитини: привернення уваги, пошук сили, помста та декларація неповноцінності або поразки. Більшість дітей, які демонструють негативну поведінку, почуваються деморалізованими і слабкими. Під час проблемних ситуацій з дітьми дорослі також відчувають негативні емоції — роздратування, гнів, образу, відчай. Зрозуміти причину поганої поведінки дитини — можна. Емоційна реакція дорослих на неї — дзеркало, у якому відображається прихований мотив дитини. Як співвідносяться мотив дитини та реакція дорослого — подано у Таблиці.

Мотив дитини

Емоція дорослого

привернути увагу

роздратування

отримати владу, самоствердитися

гнів і злість

помститися, відновити справедливість

образа

прийняти позицію «Я — нікчема»

відчай, смуток

Найменш ефективний спосіб реагувати на погану поведінку — покарати дитину. Покарання лише загострює почуття дитини, руйнує її довіру та повагу до дорослого, спричиняє суперництво між ним і дитиною. Головний спосіб надати допомогу — зрозуміти мету поведінки дитини та задовольнити її потреби.

Найперше, що слід зробити, — припинити реагувати як завжди. Що більше дорослий незадоволений, то більше дитина переконується, що її зусилля досягли мети. Відтак дорослому варто поставити собі запитання «Що дитина хоче мені цим сказати?» й намагатися змінити погану поведінку.

Дитина прагне отримати увагу

Дитина переконана, що вона щось значить для оточення тоді, коли хтось звертає на неї увагу. Дитина, яка прагне досягти успіху, вважає, що її приймають і поважають тільки тоді, коли вона досягає чогось. Похвала батьків і вихователів збільшує її упевненість у тому, що успіх завжди гарантує високий статус. Утім, якщо дитина не досягає успіху, вона може вирішити привернути увагу до себе за допомогою негативної поведінки, яка зі свого боку зумовлює у дорослих роздратування.

Поведінка дитини. Коли дитина намагається привернути увагу дорослого, вона може вдатися до таких форм поведінки:

·        

активна —
– постійно смикає дорослого, сперечається;
– дражниться, сміється, робить усе навпаки;
– навмисно поводиться ніяково, вимагає зайвої турботи;
– демонструє надмірну чутливість і лякливість;
– не підкоряється, лінується, стає неохайною та забудькуватою;
– проявляє вербалізм;

·        

пасивна — навмисно робить усе повільно.

Причини. Дитина може так поводитися, тому що вона:

·        

пересвідчилася, що дорослі звертають більше уваги на погану поведінку;

·        

не вміє привертати увагу оточення у адекватний спосіб;

·        

відчуває дефіцит уваги, почувається нікчемною;

·        

почувається кумиром сім’ї, тож прагне отримувати максимум уваги і в іншому оточенні.

Реакція на зауваження. Дитина тимчасово припиняє погано поводитися, але згодом знову береться за своє.

Корекція. Щоб конструктивно реагувати на поведінку дитини, дорослим слід:

·        

діяти, щойно дитина починає дратувати;

·        

не дивитися в очі, нічого не говорити, мовчки дати дитині зрозуміти, що її люблять — обійняти, погладити по плечах та спині, потримати за руку, й водночас вистукувати певний ритм, тобто контактувати тактильно;

·        

відволікати дитину за допомогою сторонніх запитань;

·        

давати дитині більше свободи — дозволяти пострибати до майданчика, пройтися по жовтих камінцях на бруківці тощо;

·        

відзначати адекватну поведінку дитини — хвалити, якщо вона уважно слухає, спокійно чекає, акуратно склала речі;

·        

мінімізувати увагу, адже підвищена увага лише закріплює негативну поведінку;

·        

планувати «фокус-тайм», тобто час, коли усю увагу слід приділяти дитині;

·        

користуватися «мовою любові», яка близька саме цій дитині.

Дитина прагне отримати владу та самоствердитися

Якщо поведінка, спрямована на отримання уваги, не призводить до очікуваного результату і не дає дитині змоги зайняти бажане місце у групі, це може збентежити її. Відтак дитина може вирішити, що боротьба за владу дасть їй змогу забезпечити належний статус у групі.

Зазвичай дитина сприймає дорослих — батьків, вихователів, старших братів/сестер як людей, що роблять все так, як хочуть. Діти теж прагнуть повної свободи: «Якби я був головним, я робив би все, що заманеться, як мої тато і мама, як Марія Іванівна!». Перемогти дитину в цій боротьбі за владу — неможливо. Дитина візьме гору над дорослими лише тому, що не боротиметься чесно, адже вона не має жодних обмежень — ані моральних, ані юридичних, ані часових. Дитина підбурюватиме дорослих продемонструвати силу — «Ти мені нічого не зробиш», і така поведінка зумовлюватиме у них гнів та злість.

Поведінка дитини. Дитина, що прагне самоствердитися, може вдатися до таких форм поведінки:

·        

активна 
– здійснює агресивні рухи — штовхається, випручується з рук дорослого, б’ється ногами;
– демонструє бунтарську позицію — «Я сам!», «Ви мене не змусите!», «Я все одно буду це робити!»;
– вступає у суперечки, свариться — поводиться зухвало, грубить, дражниться, влаштовує істерики;

·        

пасивна — влаштовує «тихий» протест і непослух, ігнорує вказівки дорослого.

Причини. Дитина може так поводитися, тому що вона:

·        

прагне наполягти на своєму, утвердитися у своїй владі — «Ви зробите так, як я хочу»;

·        

вважає, що дорослі зважатимуть на неї лише тоді, коли вона буде сильнішою;

·        

піддається впливу «моди» на сильну та круту особистість, переконанням, що слід мати лідерські якості;

·        

не володіє навичками вихованої, «слухняної» поведінки, не має прикладу для наслідування у сім’ї.

Реакція на зауваження. Коли дорослий робить дитині зауваження, то вона:

·        

обурюється та злиться і через це лише погіршує свою поведінку;

·        

продовжує активно сперечатися та намагається довести, що вона — головна;

·        

провокує — «І як ви мене можете змусити?!»

Корекція. Аби не піддаватися на провокації дитини, дорослим слід:

·        

висловлювати любов і вдячність у моменти спокою та послуху;

·        

давати змогу дитині відчути її значущість — «король дня»;

·        

звертатися до дитини за порадами та дотримуватися їх;

·        

контролювати свої емоції, демонструвати дитині власний приклад стійкої поведінки без агресії;

·        

підтримувати позитивну репутацію дитини;

·        

звертати увагу на вчинки дитини, а не на її особистість загалом;

·        

пропонувати дитині вибір, давати їй змогу проявити самостійність;

·        

дозволяти дитині припускатися помилок;

·        

попереджувати завчасно про зміну діяльності — «У тебе залишилося 10 хвилин, щоб догратися/5 хвилин, щоб доробити завдання»;

·        

давати можливість налаштуватися на діяльність впродовж тривалого часу — «За 10 хвили чекаю тебе за столом. Пообідаємо і збиратимемося на вулицю. Куди ти хочеш піти: на «великі» гойдалки чи в парк на прогулянку?» У цьому прикладі дорослий залишає за дитиною рішення про організацію прогулянки, а також переносить її увагу з «неприємного» — завершити гру на очікуване/цікаве/приємне/бажане — прогулянка та власний вибір;

·        

не обговорювати поведінку дитини у її присутності, уникати передражнювань;

·        

знижувати конфліктну атмосферу, не вступати в суперечки.

Дитина прагне помститися та відновити справедливість

Дитина, якій не вдалося знайти для себе комфортне місце в соціумі за допомогою привернення уваги чи боротьби за владу, може почуватися самотньою та вважати, що її не люблять. Саме з цих причин вона може жадати помсти. Дитина може стати похмурою, зухвалою та злою, намагатися помстися всім, щоб відчути власну значущість. Дорослі нерідко ображаються на таку поведінку дитини та вдаються до взаємної помсти і у такий спосіб лише погіршують ситуацію.

Поведінка дитини. Дитина, яка прагне помститися дорослим, переконана: «Ви вважаєте мене поганим? Але ви ще не знаєте, який я поганий! Зараз я покажу вам це!». Зазвичай вона може вдаватися до таких форм поведінки:

·        

активна —
– «б’є» у найболючіше місце — «Я не люблю тебе», навмисно ображає дорослого — «Ти погана!»;
– ревнує, прагне конфлікту та жорстко йде у конфронтацію — «Ви зробили мені боляче, нехай і вам буде так само!»;
– навмисно ламає та псує речі, займається вандалізмом;
– вдається до фізичного та вербального насильства;

·        

пасивна —демонстративно ігнорує всі зусилля дорослого, щоб встановити контакт.

Причини поведінки дитини такі:

·        

намагання дитини «перебороти» свій біль, який вона відчуває через несправедливе ставлення до неї;

·        

честолюбство дитини, на яке дорослі відповіли з позиції сили;

·        

мінімум емоційного тепла в найближчому оточенні;

·        

вплив агресивних тенденцій у суспільстві, культурі.

Реакція на зауваження. Дитина реагує на зауваження негативно, тож може:

·        

посилити негативну поведінку, сильніше прагнути помститися;

·        

втекти і зникнути на деякий час як фізично — гратися у роздягальні чи залізти під стіл, так і емоційно — уникати будь-яких контактів з дорослим. З віком дитина зможе втекти по-справжньому;

·        

погрожувати, що зробить щось жахливе;

·        

вживати лайливі слова, ображати дорослого.

Корекція. Аби тримати ситуацію під контролем, дорослі мають:

·        

не виміщати свою образу, натомість встановити тісніший контакт з дитиною. Для цього дорослим слід обережно з’ясувати, чому дитина образилася;

·        

навчитися просити вибачення, якщо вважають, що були несправедливими до дитини;

·        

скористатися наслідками руйнівних дій дитини — вандалізму та сварок. Утім, уникати зустрічних звинувачувань, адже дитина, яка шукає слушної нагоди, аби «звести рахунки», може сприйняти логічний наслідок як покарання;

·        

не йти у конфронтацію з дитиною, якщо розсердилися. Дитина відчує злість і зможе використовувати її проти них;

·        

вчитися зупинятися і переорієнтовувати свої емоції, бачення ситуації, ставлення до неї та дитини — подумки перерахувати п’ять основних якостей, за які вони люблять дитину, якщо вирішили йти на перемир’я. Пригадати такі якості дитини важко, але необхідно. Такі роздуми дадуть змогу змінити негативне ставлення до дитини;

·        

поважати дитину, проявляти більше уваги до її емоцій, хвалити її частіше, зробити що-небудь, щоб відновити взаємини з дитиною, налагоджувати з нею дружні взаємини.

Дитина почувається нікчемою

Дитина, якій не вдалося знайти місце в групі, незважаючи на привертання уваги, боротьбу за владу або спроби помститися, врешті-решт здається, стає пасивною і припиняє свої спроби влитися у колектив. Рудольф Дрейкурс стверджував: «Дитина ховається за демонстрацією реальної чи уявної неповноцінності». Якщо така дитина зможе переконати батьків та інших дорослих в тому, що вона дійсно не здатна на будь-що, до неї буде менше вимог, і дитина зможе уникнути багатьох можливих принижень і невдач.

У разі невдач активна дитина проявляє спалахи гніву, незадоволення чи вандалізму, а пасивна — не намагається щось починати, відкладає все на потім, не доводить справу до кінця і навіть — починає хворіти. Дитина настільки зневірюється у собі, що не хоче ні за що братися. Своєю поведінкою вона говорить: «Я безпорадна і ні на що не здатна. Нічого не вимагайте від мене. Залиште мене у спокої». Щоб ухилитися, дитина намагається надмірно підкреслити свої слабкості і часто переконує дорослого, що вона дурна або незграбна. Дорослий зазвичай відчуває до такої дитини жалість, а сам — впадає у відчай.

Поведінка дитини. Дитина, яка повністю зневірилася у собі, обирає такі форми поведінки:

·        

активна — проявляє у разі невдач спалахи гніву, незадоволення, вандалізму;

·        

пасивна 
– має низьку самооцінку — «Все одно нічого не вийде», «І нехай я поганий!»;
– не проявляє інтересу до діяльності, яку пропонує дорослий, — «Нічого не хочу», «Мені все одно»;
– налаштована песимістично — «Що я не зробив би, батьки завжди незадоволені!»;
– намагається щоразу наголосити на власній слабкості й часто переконує дорослого в тому, що вона нерозумна або незграбна.

Причини поведінки. Виокремлюють дві основні причини: тотальна зневіра у собі — «Мені нічого не вдається виконати так, як потрібно, тому я нічого і не буду робити» та взаємини, у яких дорослі зосереджуються не на успіху дитини, а на тому, аби викоренити помилки.

Реакція на зауваження. Дитина сприймає зауваження неоднозначно, вона може:

·        

не реагувати взагалі ніяк;

·        

наполягати, що все одно вона не може зробити те, що від неї хочуть;

·        

замкнутися у собі ще більше.

Корекція. Щоб ефективно взаємодіяти з дитиною, слід:

·        

не вмовляти і не жаліти дитину;

·        

не порівнювати її з іншими дітьми;

·        

підводити дитину до успіху поетапно, ділити завдання на підзавдання;

·        

формувати віру в часову перспективу, наголошувати на розвитку навичок — «Будеш ходити у басейн — будеш сильним»;

·        

створювати ситуації успіху та починати роботу лише з них;

·        

не робити нічого за дитину;

·        

зберігати спокій, не дратуватися через повільність чи загальмованість дитини;

·        

переглянути власні вимоги до роботи;

·        

навчитися адекватно сприймати помилки;

·        

оцінювати творчу діяльність дитини не в якісних параметрах — «гарно», «акуратно», а описувати те, що зобразила або створила дитина — «червоне сонечко», «багато жовтої фарби», «два будиночка, один з дахом, а у другого є віконечко»;

·        

запровадити максимально знижений режим оцінювання в сферах неуспіху;

залишити дитину у спокої на певний час — нічому її не «навчати» і дати змогу просто насолоджуватися дитинством.

_____________________________________________________

НАПАДИ ДИТЯЧОЇ АГРЕСИВНОСТІ. ЩО РОБИТИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ?

Агресивна поведінка дитини | zp-ua

Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. "Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго", - розводять руками мами й тата. Давайте розглянемо проблему дитячої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не скаже поганого слова, не розлютиться. Така повна відсутність агресивності - скоріше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забароняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи...), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що один раз ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: "Навіщо ти вдарив Катю? Зовсім не обов'язково битися, можна домовитися" Якщо дитині 2-3 роки, домовлятися з нею ще досить складно, оскільки в цьому році вона ще не дуже добре говорить. Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: вдарити Катю або поступитися, тобто бути переможеною.

Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які маля спостерігає в родині.

Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. Природньо, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого маляти, якщо Ви самі тільки що накричали на неї, відбираючи, скажимо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, що не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.

Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих.

Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати сніжну фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і будуть обговорювати подію весь день. "Рецепт" тут тільки один: Ваші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а не зважаючи ні на що.

Ще одна розповсюджена причина дитячої озлобленості - ревнощі.

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. А дочка не поспішає брати в руки олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, що насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку він хоче принизити, "покарати" за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, дитина може відняти її, - але не для того щоб погратися, а щоб зламати або сховати і, таким чином, нібито знищити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони - це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно "про всяк випадок".

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж прояв агресії. Одна з причин такої поведінки - сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше всього дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, маля не хоче йти із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує, ф, розпалившись, кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільнитись. Але після суворого питання: "Це що таке?", починає кусати себе. Чому? Тому що вона ще "не охолола", і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Оберніть усе на жарт: "Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солоденький?" Нехай Ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати власне тіло для помсти собі або навколишнім призведе до формування негативного ставлення до самого себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різниу Вашому ставленні до кривдника та "жертви": ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття.

Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий вчинок, скривдивши іншу людину.

Дайте малюкові зрозуміти, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримувати або спрямовувати агресію в інше русло.

Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величезний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого - допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

* Замисліться над причинами такої поведінки.

* Якщо причина агресивності - дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

* Не карайте малюка фізично.

* Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.

* Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

* Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

 

* Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині спрямовувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще - плаванням.

 

 

 

Взаємини батьків з дитиною у період її адаптації

до дитячого садка

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

*Не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви її любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра

ОКДНЗ "Сонечко" - Про адаптацію до ЗДО

------------------------------------------------------------------------------------------------------

Корисні посилання для батьків

https://www.youtube.com/playlist?list=PLshJpmmXcDiTseekJ5uIJomYRWmAVpxxI

https://www.youtube.com/watch?v=jyv272oJ0WI

https://www.youtube.com/watch?v=k5H3HYeXNpA

https://childdevelop.com.ua/practice/9112/?fbclid=IwAR0pAs1GyznTtkneWJfe4bF2v4EbPhXODWMPSfDD8evh_9jEJScjEn8IGtA

https://childdevelop.com.ua/?fbclid=IwAR10rO3UPpnozYyaSIo8wLD0spIWNZjw7_PNs7iuCSCVsbK0lj6i25OI0qs

https://osvita.ua/school/59506/

https://osvita.ua/school/57607/

https://osvita.ua/school/63379/

https://osvita.ua/school/56078/

https://www.nosiki.cv.ua/load/ditjacha_literatura/rozvivajuchi_logichni_igri_z_ditmi/24

http://kazkar.info/

https://www.youtube.com/channel/UCJxASeKF6JH1eDJn3zBK31Q/featured

https://osvitanova.com.ua/posts/3565-55-enerhiinykh-ihor-ta-rozvah-dlia-ditei-vdoma-adzhe-karantyn-ne-zhart

------------------------------------------------------------------------------------------------

Поради психолога

«Як виховати в дитини самостійність»

Дошкільний вік 

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні надіне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати, що їй більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір. 

2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменша дитина 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в стані прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомогу у накритті обіднього столу (розкласти серветки, столові прилади, поставити хліб і т.п.), допомога у догляді за домашнім вихованцем і ін.. 

3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). 

4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самій собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих. 

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, частіше всього, гіперопіка дитини і повне усунення від підтримки її дій. 

------------------------------------------------------------------------------------------------

Роль гри у житті дитини (4-7 років)

    Дитина дошкільного віку найбільше часу проводить за грою. Якщо до трьох років дитина освоювала і підкорювала  світ, то тепер вона його оживляє і обіграє. Здається, немає нічого такого, що б дитина не могла використовувати для гри чи фантазії. Із листя виходять тарілки, із візерунків на шпалерах – чарівні стежинки в тридев’ятому царстві, із старої ковдри – дім, із маминої нічної сорочки – плаття для принцеси. Дитина грає в іграшки, і не в іграшки, грає зі словами і образами, грає у батьків і в саму себе. Прокинувшись рано вранці, вона може заявити, що сьогодні вона – тигреня, і вам прийдеться бути мамою-тигрицею і татом-тигром, при цьому смужки не обов’язкові, а  ось ричати в потрібних місцях – будьте ласкаві. Вона може завести собі невидимого друга, гратися з ним і розмовляти, трішки лякаючи батьків своєю вірою в цю видумку. Вона може грати зі своїми пальцями, зображуючи з них динозавриків, з хмаринками, вгадуючи в них слонів і зайців, з аркушем паперу, збудувавши з нього кораблик, а такі речі як м’яч, камінь, палка, шнур, скельце, шматок крейди чи вугілля, калюжа чи гора піску здатні породити сотні і тисячі самих різноманітних ігор.

    При всьому різноманітті в іграх цього віку є одне спільне: вони майже завжди основані на такій розумовій операції, як присвоєння предмету іншого значення, введення його в роль. Так, дворічна дитина грається з кубиком, як з кубиком, але ближче до трьох років вона везе кубик по килиму і говорить: «Рррр», і це вже не кубик, а трактор, - значить, процес пішов.

    Світ сучасної дитини постійно зазіхає на вільну рольову гру. Багато часу віднімають мультфільми і комп’ютерні ігри, які пропонують готові пропрацьовані сценарії і картинки, які практично не дають можливості придумувати і припрацьовувати образи, ролі і сюжети самостійно. Індустрія іграшок створює все більш детальніші копії предметів із великого світу, так що місця для фантазії і присвоєння ролей не залишається. Навіщо робити салати із трави на тарілках із лопухів і сервірувати ними перевернутий ящик, якщо бабуся вчора подарувала «як справжню» кухню з усім можливим посудом і навіть пластмасовими муляжами готових страв?  Гарний дитячий садок в уявленні багатьох батьків – це такий, в якому дітьми весь час «займаються», і їх «розвивають». Хороша няня – теж. Іноді весь день розписаний так, що для вільної гри, для того щоб помріяти, в ньому просто немає часу: англійська, фігурне катання, шахи, бальні танці, кубики Зайцева, карточки Домана. Все по програмі, все по інструкції.

    Сьогодні більшість «розвиваючих методик» перетворені в бренди з доволі агресивною маркетинговою політикою. Батькам всіляко вселяють думку, що в дитину потрібно вкласти зараз, а то буде пізно, і вона буде позбавлена прекрасних перспектив, і її кар’єра буде загублена, їй залишиться все життя провести серед аутсайдерів. Щоб такого не сталося з вашим чадом, - терміново купіть цю книжку, цю методику, оплатіть ці заняття. І нехай батьки б просто купували і оплачували  - вони ж починають вимагати і чекати від дитини результатів. Замість того, щоб просто почитати дитині казку, пограти в те, що вона сама захоче, помалювати разом смішні картинки, спекти пиріг, повозитися з квітами, вони садять дитину перед собою і «приступають до занять». І сердяться, що вона відволікається, не хоче, ниє. Все це дуже сумно, тому що йде проти природних задач розвитку в дошкільному віці і зовсім не сприяє її кращому навчанню у майбутньому.

Заклопотаність «розвитком» дає дитині зрозуміти, що сама вона, вже не так і потрібна, важливими є її успіхи, важливо як вона читає, говорить англійською чи катається на роликах «змійкою».

Деякі діти взагалі приходять до висновку, що «займатися» - це єдина можливість провести час з батьками. Все інше їм не цікаво. Захочеш отримати маму хоч на пів години – зображай інтерес до занять. Потім мама розповідає, що «її дитина завжди з радістю займається, і навіть сама просить». Ще б пак! Маму захочеш – і не те полюбиш. В дошкільному віці дитина зазвичай  не здатна опиратися, вона буде старатися подобатися батькам. А заодно і вчитися тому, що ти сама, твої бажання, твої потреби не важливі, важливий результат, досягнення, успіх, місце в конкурентній боротьбі.

    Найкраще, що ми можемо зробити для розвитку своїх дітей у цьому віці – не заважати їм гратися.

    Гра навчає дітей не тільки наслідувати дорослим, а й допомагає спілкуватися між собою. Граючи, діти самі придумують правила, яких самі ж і дотримуються, тут вони стають творцями, а не просто виконавцями чужої волі. Психологи і педагоги переконані, що роль гри в житті дитини неоціненна, адже за допомогою неї розвивається уява, мислення, маленька людина починає мислити нестандартно.

    Звичайно, купуючи нову іграшку, потрібно показати як з нею поводитися, але не варто брати величезну роль в грі на себе. Якщо дитина частіше стає спостерігачем в грі, а дорослий провідним, то він росте пасивним, вважає, що старші все вміють і знають, а йому досить просто спостерігати і наслідувати їх діям.

    Вплив ігор на психічний і фізичний розвиток дуже великий, вони допомагають знімати психологічні бар’єри, поліпшити взаємини, спілкування дітей, дають впевненість в своїх силах.

    Тому, шановні батьки, - дайте своїм дітям награтися!

 

------------------------------------------------------------------------------------------------

ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ

ДЛЯ МАМ, ТАТУСІВ, БАБУСЬ І ДІДУСІВ

 

  1. Шановні батьки! Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва слухати і бути людиною.
  2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли і чому кожен із нас у ньому має робити.
  3. Мої ручки маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.
  4. Мої почуття ще недозрілі — прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.
  5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
  6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
  7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання лише відповідно до ваших очікувань.
  8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатися й поводитися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв'язок між поколіннями. Тому вчіть мене, будь ласка, найкращого.
  9. Пам'ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати одне одному в цьому безмежному світі.
  10. Я хочу відчувати вашу безмежну любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але обережно, аби ваша любов не перетворилась на милиці, що заважатимуть мені робити самостійні кроки.

Любі мої! Я вас дуже люблю!!!

Покажіть мені, що і ви теж мене любите.

 

------------------------------------------------------------------------------------------------

"НА ДОПОМОГУ БАТЬКАМ"

ЧИТАЙТЕ ДІТЯМ КАЗКИ!

Сучасні батьки не завжди читають дітям казки. Деякі вважають, що це непотрібно. Інші – заклопотані, у них на це бракує часу.

“Казки потрібні, щоб формувати y дитини певні уявлення. Насамперед – це добро і зло, почуття справедливості, сміливості та навіть патріотизму. Казки допомагають дитині творчо розвиватися, мислити та аналізувати. Головне, щоб казки були правильні”

Казка – це перша художня література, з якою знайомиться дитина. У цих історіях закладені великі сенси та смисли. Хоч казкові історії відбуваються y фантастичних світах, вони всі дотичні до нашої реальності. У казках закладений механізм, який показує дитині модель майбутнього життя. Хороші персонажі збагачують високими моральними ідеалами, погані – формують почуття справедливості та порядності. З малечку казки розвивають та формують психологічний та інтелектуальний світ дитини.

Більшість фахівців сходяться на думці, що казки варто читати немовляті. Хоч по суті малюк маму ще не розуміє, але він вже реагує на мамин голос, її міміку та жести. Перш за все читання з перших місяців народження формує емоційний контакт між матір’ю та дитиною. Це зв’язок, який закладається на довгі роки. Тому він дуже важливий та потрібний.

Перша казка має бути простою, зрозумілою і короткою. Дітям до трьох років найкраще підійдуть народні казки, де серед героїв буде багато тварин. Розповідаючи історії, можна наслідувати голоси тварин, жестикулювати та показувати емоції. Серед таких казок “Ріпка”, “Курочка Ряба”, “Рукавичка”, “Колобок”. Дітям старшим трьох років варто читати книжки зі складнішим сюжетом, де багато позитивних героїв. У казках обов’язково має бути щасливий кінець і повчальна мораль. Після прочитання казки її можна обговорити з дитиною. Список казок для дітей такого віку дуже різноманітний. Я б рекомендувала “Гуси-лебеді”, “Червона Шапочка” “Айболить”, “Мойдодир”, “Бременські музиканти”, “Вінні Пух”. Дітям дошкільного віку можна читати усі казки, які цікаві дитині. Крім того, вони самі можуть просити батьків прочитати ту чи іншу книгу. У віці п’яти-шести років вже можна читати книжки Андерсона, Шарля Перо, Кіплінга чи Пушкіна.