Сторінка практичного психолога

Посада: практичний психолог

Освіта: повна вища

Закінчила Національний Авіаційний Університет, Гуманітарний Інститут, Кафедра психології  та соціології.

Спеціальність: «Психологія»

Кваліфікаційний рівень: спеціаліст другої категорії

Педагогічний стаж: 5 років

-----------------------------------------------------------------------------------------------------

БУЛІНГ У ДИТЯЧОМУ САДКУ —

МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ

 

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся з пам’ятки, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг та як змінюється поведінка дитини

 

ЯКІ ВИДИ

 

Булінг (від англ.tobull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

 

Булінг може проявлятися як тиск: психологічний; фізичний.

 

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

 

ХТО ПРОВОКУЄ

 

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

 

1) педагог або помічник вихователя:

 

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

 

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

 

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

 

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

 

2) батьки або члени сім’ї:

 

– б'ють та ображають дитину вдома;

 

– принижують дитину у присутності інших дітей;

 

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

 

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має особливості в розвитку).

 

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі

 

ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

 

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

 

1) вдома:

 

– не хоче одягатися вранці;

 

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

 

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

 

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

 

– не контактує з однолітками у дворі;

 

– грає наодинці в парку;

 

2) в дитячому садку:

 

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

 

– усамітнюється при будь-якій нагоді;

 

– часто губить свої іграшки або речі;

 

– бруднить чи псує одяг;

 

– грає поламаними іграшками;

 

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

 

– не має друзів у групі.

 

Алгоритм дій працівників закладу освіти у випадках виявлення булінгу:

 

• Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, педагогам, психологу або безпосередньо завідувачу.
• Батьки дитини можуть звернутись на гарячу лінію ГО «Ла Страда – Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей; до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді; Національної поліції України; Центру надання безоплатної правової допомоги.
• Якщо педагог або інший працівник закладу освіти став свідком булінгу, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.
• Після отримання звернення батьків дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу.
• Керівник закладу розглядає таке звернення та з’ясовує усі обставин булінгу. Надалі він скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслює подальші дії. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
• До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші зацікавлені особи.
• У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України.

У випадку виявлення фактів насильства у відношенні до дітей слід звертатись:

• до керівника закладу;
• до поліції за номером 102;
• до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;до громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства;
• на телефони«гарячих ліній»:0-800-500-333 дитяча гаряча лінія центру «Ла страда – України»; 0-800-500-335 національна гаряча лінія з питань запобігання насильству

 

*************************************************************************

Гуртки та секції: як не нашкодити дитині?

    Сьогодні батьки, прагнучи виховати всебічно розвинених дітей, із раннього віку починають їх водити на численні заняття: спортивні секції, мовні курси, художні й танцювальні гуртки. Причому часто — на все і відразу.

    Орієнтуючись на розрекламовані заняття та поради знайомих, ми вважаємо, що якщо наша дитина не буде відвідувати якісь гуртки та секції, то вона чогось не досягне в майбутньому чи буде відставати від своїх однолітків. Але, в гонитві за численними досягненнями, батьки забувають про особливості вікового розвитку малюка та функціональні можливості його організму.  А ще ми ігноруємо незаперечний факт — дитині потрібне дитинство!

    Які основні ознаки перевтоми дитини?

    Чимало сучасних дітей протягом дня позбавлені повноцінного відпочинку, оскільки на це просто не вистачає часу. А надмірне навантаження неодмінно призводить до перевтоми — хворобливого фізіологічного стану організму, що виникає внаслідок надмірного навантаження.

    Діагностувати її в дошкільника значно складніше, ніж у дорослого. Адже перші ознаки з’являються задовго до виникнення серйозних проблем, зокрема неврозів (якими страждають близько 70% дітей, що займаються в більше як двох гуртках і секціях). Окрім цього, перевтома й ослаблення організму призводять до: зниження імунітету, порушення зору, виснаження нервової системи.

    Спеціалісти наводять такі ознаки перевтоми малюків:

    1) Порушення сну — дитина лягає спати раніше визначеного режимом часу, але ще довго не може заснути; часто прокидається серед ночі, розмовляє уві сні; удень постійно хоче спати. Такі симптоми свідчать, що через виснаження нервової системи малюк навіть під час сну не може розслабитися й відпочити.

    2) Порушення апетиту — дитина втрачає апетит або, навпаки, починає споживати надмірну кількість їжі. Внаслідок цього вона або стрімко худне, або набирає зайву вагу.

    3) Часті хвороби — внаслідок зниження імунітету підвищується сприйнятливість організму малюка до хвороб. Головними супутниками дитини, яка відчуває психологічну або фізичну перевтому, стають головний біль та підвищення артеріального тиску.

    4) Шкідливі звички — дитина гризе нігті, длубається в носі, постійно робить монотонні рухи ногами або руками.

    5) Порушення концентрації уваги — малюк не може зосередитися, постійно щось шукає, хоча потрібні йому речі лежать перед ним.

    6) Порушення мовлення — дитина запинається, намагаючись висловити свою думку.

    7) Погіршення поведінки — малюк вередує, може впадати в істерику, грубо поводиться з іншими. Такі зміни є ознакою емоційного дискомфорту. Якщо дитина виявляє підвищену активність й агресивність, стає надто рухливою та непосидючою це свідчить про виснаження нервової системи — рухливість дитини-дошкільника — це своєрідний захист від перевантажень.

    8) Неврологічні розлади — у дитини з’являються тремор кінцівок, тики. Час від часу такі прояви можуть зникати, але за умови підвищення нервового напруження (збільшення кількості занять чи їхньої інтенсивності тощо) з’являються знову, і зазвичай мають яскравіші прояви.

    Поява в дитини синців під очима, зміна кольору обличчя свідчать про те, що перевтома поступово переходить у хронічну форму. А це вже означає, що дитина потребує термінової допомоги. Передусім слід припинити навантажувати її різними видами діяльності й дати змогу добре відпочити. За потреби варто звернутися до лікаря або психолога.

• «Додаткові заняття дитини в різних секціях — це додаткові навантаження. Вони можуть призвести до перевтоми. Адже провідна діяльність дитини — це гра. Вона має право сама обирати: грати чи ні, втомилася чи це їй просто не цікаво. Обираючи гуртки, батьки часто орієнтуються не на бажання і здібності дитини, а на свої уявлення про необхідність чи корисність певних занять. Батьки бояться втратити кожну вільну хвилину. Але дітям необхідний час, щоб побайдикувати, нічим не займатися»

    Чому для дітей настільки важливою є ігрова діяльність?

    Провідною діяльністю дитини в дошкільному віці є гра — сенсомоторна, сюжетно-рольова чи гра за правилами. Якщо дорослі «економлять» час на ігровій діяльності малюка, в нього істотно знижується швидкість розвитку уяви й фантазії, а також зменшується інтелектуальна активність.

Саме в грі дошкільник засвоює складні взаємозв’язки навколишнього світу й поступово починає орієнтуватися в житті дорослих людей. Сюжетно-рольова гра і спонтанний малюнок — це основні способи, за допомогою яких дитина має змогу осмислити ту велику кількість невідомого, яке її оточує, і відобразити свої враження від світу.

    Ігрова діяльність є запорукою гармонійного розвитку дошкільника. Тому «економити» час на ній неприпустимо. У дитини має бути змога повноцінно гратися декілька разів на день — щоразу не менше, ніж 40-45 хв.

Діти, які в дитинстві були максимально завантажені, у дорослому житті не можуть самостійно обрати рід діяльності та організовувати своє дозвілля. Адже раніше це робили батьки. Тому потрібно кожний день давати дитині можливість побути на самоті, самостійно обирати собі ігри та заняття. Якщо вона погано почувається чи не хоче ходити на гуртки, не варто наполягати. Батькам потрібно навчитися прислухатися до бажань своїх малят.

    Як не допустити помилок при виборі секції або гуртка?

    Спеціалісти радять, обираючи з дитиною гуртки та секції, звернути увагу на такі поради:

    1. Орієнтуватися на здібності й бажання дитини. Не нав’язуйте те, що їй насправді не до вподоби. Додаткові заняття мають приносити задоволення, а не бути тягарем. Для того щоб дізнатися, що любить та чого хоче дитина, перш за все, треба в неї запитати, що їй взагалі цікаво, почути відповідь і не піддавати це критиці. Не зайвим буде й поспостерігати за малюком.

    2. Відвідати пробне заняття. Як правило, вони безкоштовні. Зате допомагають уникнути розчарувань. Іноді й одного заняття вистачає, щоб дитина зрозуміла, що певна секція або викладач їй не підходять.

    3. Продумати логістику. Вибирайте гуртки ближче до дому або школи, щоб заощадити час на дорогу. Можна поцікавитися, які цікаві курси є поблизу вашого дому.

    4. Оптимізувати навантаження. Для того, щоб додаткові заняття приносили дитині радість і мали користь, вводьте їх поступово й уважно спостерігайте за реакцією дитини. Нехай вона краще ходить до однієї секції, але при цьому буде мати час для відпочинку, спілкування з однолітками і прогулянок.

    Одного базового гуртка достатньо, аби дитина розвивалася різносторонньо.

Не треба перевантажувати дитину гуртками. Зазвичай робота в гуртках так і побудована — є щось базове і до цього напрямку є певні додаткові речі. Наприклад, якщо мова йде про якісь художні школи, то тут дітей навчають і ліплення, і малювання олівцями, і малювання пастеллю, і крейдою. А це вже буде різносторонній розвиток.

    6. Чергувати види діяльності. Якщо дитина все ж відвідує два або більше гуртки, то бажано, щоб інтелектуальні або творчі заняття чергувалися зі спортом або іншими секціями, пов’язаними з фізичним навантаженням. Зміна виду діяльності вчить швидко перемикати увагу й концентруватися, підвищує пластичність мозку, допомагає знизити стрес і знімає втому.

    Як ми бачимо, заняття в гуртках і секціях будуть корисними та цікавими для дитини лише за умови правильного батьківського підходу до їхньої кількості та необхідності. Тож, піклуючись про всебічний розвиток малюків, дуже важливо вчасно відчути ту грань, за якою реалізація потенціалу дитини відбирає в неї дитинство.

*************************************************** 

Слова, які допомагають дитині зростати

«Я тебе люблю»

У будь-якому віці, і в 2 місяці, і в 5 років, і в 15, дитина кожен день має чути «Я тебе люблю» - це базис її зростання. Діти почуваються спокійно і впевнено, коли знають, що їх люблять. Звісно, слова потрібно підтверджувати дітям: проводити час разом, вислуховувати дитину, обговорювати її проблеми.

«Як чудово, що у нас народився саме ти»

Важливо, щоб з самого раннього віку дитина розуміла, що вона унікальна, відмінна від інших, особлива. Адже всі ми так чи інакше відрізняємося від інших. Частіше говоріть дитині про те, що її поява на світ – це найкраще, що трапилося у вашому житті. Особливо це важливо чути дітям, у яких є брати і сестри.

«У тебе вийде/Я в тебе вірю»

Навіть невеликі завдання спочатку можуть здатися дитині такими, які складно чи неможливо виконати. Це стається через те, що дитина має ще обмежене уявлення про свої здібності. Саме тому для неї таке цінне батьківське заохочення. Завжди нагадуйте дитині про те, що у неї є можливість виконати будь-яке завдання. Якщо кожен день дитина чутиме, що батьки вірять у неї, вона навчиться долати труднощі і буде рости з почуттям впевненості у собі.

«Як пройшов твій день»

Кожного дня відбувається щось важливе, тож добре ввечері обговорити, як він пройшов. Якщо ця фраза буде звучати щодня, дитина звикне обговорювати те, що з нею відбувається.

«Не здавайся»

Ми, дорослі, вже прекрасно знаємо про те, що пасувати перед труднощами безглуздо, і добре освоїли принцип «очі бояться, а руки роблять». Однак наші діти ще не знають цього,  і найменші труднощі можуть здатися для них катастрофою. «Ніколи не здавайся» - нагадуйте дитині про це завжди., навіть якщо невдача здається серйозною. Кожній людині важливо знати, що вона має право на помилку. Право на помилку, пережиті невдачі і знання того, що тебе все одно підтримають – це одне з найважливіших переконань, яке дає дитині сім’я.

«Я тобою пишаюся»

Для дитини кожний крок великий: сам зав’язав шнурки, перший раз вийшов на сцену під час дитячого свята, написав перше слово. Це справжні досягнення. Покажіть дитині, що ви цінуєте її успіхи. Це дасть їй сили для нових досягнень і відкриттів.

«Давай обіймемося»

Обійми здатні знімати стрес, покращувати фізичне і психологічне здоров’я. Крім того, якщо дитина «недоотримує» необхідну кількість обіймів, вона може вирости байдужою, не здатною любити. А для дорослого обійми можуть стати «паличкою-виручалочкою»: не знаходите слів, аби втішити дитину або не знаєте, як підтримати її чи показати сою любов – обійміть.

Відомий американський психолог Вірджинія Сатир стверджує, що дитині для виживання потрібно 4 обіймів на день, для того, щоб вона відчула себе добре – 8, а для того, щоб вона росла і розвивалася як особистість – 12.

«Я з тобою»

Важливо підтримувати дітей у важких ситуаціях. А ще важливо давати дитині свободу вибору, рішень, дій. Тож частіше нагадуйте дитині, що вона в будь-який момент може на вас розраховувати. Дитині буде набагато легше долати труднощі з думкою про те, що вона не самотня, що в скрутну хвилину їй на допомогу прийдуть батьки.

«Ти розумний»

Дитині важливо знати, що вона розумна/вправна. Час від часу дитина може орієнтуватися на успіхи однолітків, тож може вирішити, що не володіє розумовими здібностями чи вміннями. Це призведе до того, що за найменших труднощів дитина буде пасувати, а далі каратиме себе за власну дурість. Уникайте висловлювань, які могли б знизити самооцінку дитини, у кожному разі хваліть її розум.

«Дякую»

Не забувайте дякувати дитині, якщо вона прибрала за собою іграшки, допомогла вимити посуд, витерти пил. Неважливо, наскільки добре у неї це вийшло: вказати на помилки ще буде час. Насамперед слід подякувати за прагнення допомогти. До того ж, це чарівне слово не тільки зближує і мотивує, а й вчить ввічливості.

Пам’ятайте!

Кожне наше слово, сказане дитині, залишає слід в її душі на все життя і позначається на характері, уподобаннях, ідеях тощо.

Картина світу дорослої людини складається також і з того, які слова на свою адресу вона щодня чує від близьких.

********************************************** 

Як зняти статичне і психоемоційне напруження у дитини

Дайте дитині змогу пограти з водою

Приміром, запропонуйте дитині:

• запускати паперові кораблики у тазику, переливати воду з ємкості в ємкість;
• прийняти душ чи полежати у ванні;
• помити посуд, іграшки, випрати шкарпетки тощо.

Пограйте разом із дитиною в ігри.

Наведені ігри будуть корисними і для дорослих.

Паперові бомбочки
Візьміть декілька аркушів паперу або старих газет й зіжмакайте їх у кульки — це будуть бомбочки. Відтак розділіть кімнату на дві частини кріслом чи стільцями й розпочинайте гру — кидайте одне в одного бомбочки.

Бої подушками
Пошийте невеликі подушечки розміром 30 × 30 см й нещільно наповніть їх м’яким наповнювачем — синтепоном, ватою, пір’ям тощо. Перед грою обов’язково обговоріть із дитиною правила, наголосіть, що бити по голові — не можна. А відтак — починайте бій. Гра триває доти, доки хтось із вас не втомиться і не здасться.

Галасуємо
«Позмагайтеся» із дитиною, хто кого перекричить. Для цього оберіть будь-яке слово і кричіть його разом із дитиною якомога голосніше.

Дожени і обійми
По черзі бігайте із дитиною одне за одним зі словами: «Дожену — заобіймаю!» А коли наздоженете — міцно обіймайте.

Подбайте про спеціальні іграшки та матеріали для творчості.

Важливо щоб у дитини були приміром, дартс, боксерська груша, пластилін, глина, фарби — завдяки ним вона зможе зняти напруження.

Робіть дитині масаж перед сном.

Коли вкладаєте дитину спати, проведіть із нею 10—15 хв. У цей час погладжуйте її спинку, ручки, ніжки, а зокрема гомілки. Ліпшого ефекту можна досягти, якщо робити масаж і водночас розповідати казки.

*****************************************************

Виховання без насильства!

 

Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не крикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Але, на жаль, часто найменше любові дістається нашим самим улюбленим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубимо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.

 

Дитина, яка виховується в умовах безправ'я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею.

 

Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а нашою втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує, ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимого короткочасного послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.

 

Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і спритності, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б'ють).

Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх - справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, у які вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань.

 

Вийти з ситуації, коли раптом здасться, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:
* Прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її. Вислухайте проблему дитини. Не обов'язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність.
* Приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший.
* Вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз'яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення.
* Не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу.
* Не пред'являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити.
* Не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок.
* Подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?

 

Нехай основним методом виховання буде ненасильство!

*******************

Погана поведінка, або Про що діти намагаються сказати дорослим

Будь-яка погана поведінка зазвичай ефективно «спрацьовує», і дитина отримує те, що вона хоче — увагу, владу, іграшку, цукерку тощо.

Зазвичай до причин поганої поведінки дитини відносять:

·        

стиль сімейного виховання. Погана поведінка може бути «нормою», типовою моделлю, яку дитина бачить вдома;

·        

невміння адекватно висловлювати власні емоції та бажання. Погана поведінка може бути для дитини способом виразити гнів, страх, розчарування тощо;

·        

фізичні та психологічні чинники — незадовільне самопочуття, погане харчування, поганий настрій, а також порушення або відставання у розвитку.

Австро-американський психолог та педагог Рудольф Дрейкурс (Rudolf Dreikurs) розглядає погану поведінку дитини як помилковий мотив, який можна переорієнтувати. Дослідник виокремлює чотири мотиви поганої поведінки дитини: привернення уваги, пошук сили, помста та декларація неповноцінності або поразки. Більшість дітей, які демонструють негативну поведінку, почуваються деморалізованими і слабкими. Під час проблемних ситуацій з дітьми дорослі також відчувають негативні емоції — роздратування, гнів, образу, відчай. Зрозуміти причину поганої поведінки дитини — можна. Емоційна реакція дорослих на неї — дзеркало, у якому відображається прихований мотив дитини. Як співвідносяться мотив дитини та реакція дорослого — подано у Таблиці.

Мотив дитини	Емоція дорослого
привернути увагу	роздратування
отримати владу, самоствердитися	гнів і злість
помститися, відновити справедливість	образа
прийняти позицію «Я — нікчема»	відчай, смуток

Найменш ефективний спосіб реагувати на погану поведінку — покарати дитину. Покарання лише загострює почуття дитини, руйнує її довіру та повагу до дорослого, спричиняє суперництво між ним і дитиною. Головний спосіб надати допомогу — зрозуміти мету поведінки дитини та задовольнити її потреби.

Найперше, що слід зробити, — припинити реагувати як завжди. Що більше дорослий незадоволений, то більше дитина переконується, що її зусилля досягли мети. Відтак дорослому варто поставити собі запитання «Що дитина хоче мені цим сказати?» й намагатися змінити погану поведінку.

Дитина прагне отримати увагу

Дитина переконана, що вона щось значить для оточення тоді, коли хтось звертає на неї увагу. Дитина, яка прагне досягти успіху, вважає, що її приймають і поважають тільки тоді, коли вона досягає чогось. Похвала батьків і вихователів збільшує її упевненість у тому, що успіх завжди гарантує високий статус. Утім, якщо дитина не досягає успіху, вона може вирішити привернути увагу до себе за допомогою негативної поведінки, яка зі свого боку зумовлює у дорослих роздратування.

Поведінка дитини. Коли дитина намагається привернути увагу дорослого, вона може вдатися до таких форм поведінки:

·        

активна —
– постійно смикає дорослого, сперечається;
– дражниться, сміється, робить усе навпаки;
– навмисно поводиться ніяково, вимагає зайвої турботи;
– демонструє надмірну чутливість і лякливість;
– не підкоряється, лінується, стає неохайною та забудькуватою;
– проявляє вербалізм;

·        

пасивна — навмисно робить усе повільно.

Причини. Дитина може так поводитися, тому що вона:

·        

пересвідчилася, що дорослі звертають більше уваги на погану поведінку;

·        

не вміє привертати увагу оточення у адекватний спосіб;

·        

відчуває дефіцит уваги, почувається нікчемною;

·        

почувається кумиром сім’ї, тож прагне отримувати максимум уваги і в іншому оточенні.

Реакція на зауваження. Дитина тимчасово припиняє погано поводитися, але згодом знову береться за своє.

Корекція. Щоб конструктивно реагувати на поведінку дитини, дорослим слід:

·        

діяти, щойно дитина починає дратувати;

·        

не дивитися в очі, нічого не говорити, мовчки дати дитині зрозуміти, що її люблять — обійняти, погладити по плечах та спині, потримати за руку, й водночас вистукувати певний ритм, тобто контактувати тактильно;

·        

відволікати дитину за допомогою сторонніх запитань;

·        

давати дитині більше свободи — дозволяти пострибати до майданчика, пройтися по жовтих камінцях на бруківці тощо;

·        

відзначати адекватну поведінку дитини — хвалити, якщо вона уважно слухає, спокійно чекає, акуратно склала речі;

·        

мінімізувати увагу, адже підвищена увага лише закріплює негативну поведінку;

·        

планувати «фокус-тайм», тобто час, коли усю увагу слід приділяти дитині;

·        

користуватися «мовою любові», яка близька саме цій дитині.

Дитина прагне отримати владу та самоствердитися

Якщо поведінка, спрямована на отримання уваги, не призводить до очікуваного результату і не дає дитині змоги зайняти бажане місце у групі, це може збентежити її. Відтак дитина може вирішити, що боротьба за владу дасть їй змогу забезпечити належний статус у групі.

Зазвичай дитина сприймає дорослих — батьків, вихователів, старших братів/сестер як людей, що роблять все так, як хочуть. Діти теж прагнуть повної свободи: «Якби я був головним, я робив би все, що заманеться, як мої тато і мама, як Марія Іванівна!». Перемогти дитину в цій боротьбі за владу — неможливо. Дитина візьме гору над дорослими лише тому, що не боротиметься чесно, адже вона не має жодних обмежень — ані моральних, ані юридичних, ані часових. Дитина підбурюватиме дорослих продемонструвати силу — «Ти мені нічого не зробиш», і така поведінка зумовлюватиме у них гнів та злість.

Поведінка дитини. Дитина, що прагне самоствердитися, може вдатися до таких форм поведінки:

·        

активна —
– здійснює агресивні рухи — штовхається, випручується з рук дорослого, б’ється ногами;
– демонструє бунтарську позицію — «Я сам!», «Ви мене не змусите!», «Я все одно буду це робити!»;
– вступає у суперечки, свариться — поводиться зухвало, грубить, дражниться, влаштовує істерики;

·        

пасивна — влаштовує «тихий» протест і непослух, ігнорує вказівки дорослого.

Причини. Дитина може так поводитися, тому що вона:

·        

прагне наполягти на своєму, утвердитися у своїй владі — «Ви зробите так, як я хочу»;

·        

вважає, що дорослі зважатимуть на неї лише тоді, коли вона буде сильнішою;

·        

піддається впливу «моди» на сильну та круту особистість, переконанням, що слід мати лідерські якості;

·        

не володіє навичками вихованої, «слухняної» поведінки, не має прикладу для наслідування у сім’ї.

Реакція на зауваження. Коли дорослий робить дитині зауваження, то вона:

·        

обурюється та злиться і через це лише погіршує свою поведінку;

·        

продовжує активно сперечатися та намагається довести, що вона — головна;

·        

провокує — «І як ви мене можете змусити?!»

Корекція. Аби не піддаватися на провокації дитини, дорослим слід:

·        

висловлювати любов і вдячність у моменти спокою та послуху;

·        

давати змогу дитині відчути її значущість — «король дня»;

·        

звертатися до дитини за порадами та дотримуватися їх;

·        

контролювати свої емоції, демонструвати дитині власний приклад стійкої поведінки без агресії;

·        

підтримувати позитивну репутацію дитини;

·        

звертати увагу на вчинки дитини, а не на її особистість загалом;

·        

пропонувати дитині вибір, давати їй змогу проявити самостійність;

·        

дозволяти дитині припускатися помилок;

·        

попереджувати завчасно про зміну діяльності — «У тебе залишилося 10 хвилин, щоб догратися/5 хвилин, щоб доробити завдання»;

·        

давати можливість налаштуватися на діяльність впродовж тривалого часу — «За 10 хвили чекаю тебе за столом. Пообідаємо і збиратимемося на вулицю. Куди ти хочеш піти: на «великі» гойдалки чи в парк на прогулянку?» У цьому прикладі дорослий залишає за дитиною рішення про організацію прогулянки, а також переносить її увагу з «неприємного» — завершити гру на очікуване/цікаве/приємне/бажане — прогулянка та власний вибір;

·        

не обговорювати поведінку дитини у її присутності, уникати передражнювань;

·        

знижувати конфліктну атмосферу, не вступати в суперечки.

Дитина прагне помститися та відновити справедливість

Дитина, якій не вдалося знайти для себе комфортне місце в соціумі за допомогою привернення уваги чи боротьби за владу, може почуватися самотньою та вважати, що її не люблять. Саме з цих причин вона може жадати помсти. Дитина може стати похмурою, зухвалою та злою, намагатися помстися всім, щоб відчути власну значущість. Дорослі нерідко ображаються на таку поведінку дитини та вдаються до взаємної помсти і у такий спосіб лише погіршують ситуацію.

Поведінка дитини. Дитина, яка прагне помститися дорослим, переконана: «Ви вважаєте мене поганим? Але ви ще не знаєте, який я поганий! Зараз я покажу вам це!». Зазвичай вона може вдаватися до таких форм поведінки:

·        

активна —
– «б’є» у найболючіше місце — «Я не люблю тебе», навмисно ображає дорослого — «Ти погана!»;
– ревнує, прагне конфлікту та жорстко йде у конфронтацію — «Ви зробили мені боляче, нехай і вам буде так само!»;
– навмисно ламає та псує речі, займається вандалізмом;
– вдається до фізичного та вербального насильства;

·        

пасивна —демонстративно ігнорує всі зусилля дорослого, щоб встановити контакт.

Причини поведінки дитини такі:

·        

намагання дитини «перебороти» свій біль, який вона відчуває через несправедливе ставлення до неї;

·        

честолюбство дитини, на яке дорослі відповіли з позиції сили;

·        

мінімум емоційного тепла в найближчому оточенні;

·        

вплив агресивних тенденцій у суспільстві, культурі.

Реакція на зауваження. Дитина реагує на зауваження негативно, тож може:

·        

посилити негативну поведінку, сильніше прагнути помститися;

·        

втекти і зникнути на деякий час як фізично — гратися у роздягальні чи залізти під стіл, так і емоційно — уникати будь-яких контактів з дорослим. З віком дитина зможе втекти по-справжньому;

·        

погрожувати, що зробить щось жахливе;

·        

вживати лайливі слова, ображати дорослого.

Корекція. Аби тримати ситуацію під контролем, дорослі мають:

·        

не виміщати свою образу, натомість встановити тісніший контакт з дитиною. Для цього дорослим слід обережно з’ясувати, чому дитина образилася;

·        

навчитися просити вибачення, якщо вважають, що були несправедливими до дитини;

·        

скористатися наслідками руйнівних дій дитини — вандалізму та сварок. Утім, уникати зустрічних звинувачувань, адже дитина, яка шукає слушної нагоди, аби «звести рахунки», може сприйняти логічний наслідок як покарання;

·        

не йти у конфронтацію з дитиною, якщо розсердилися. Дитина відчує злість і зможе використовувати її проти них;

·        

вчитися зупинятися і переорієнтовувати свої емоції, бачення ситуації, ставлення до неї та дитини — подумки перерахувати п’ять основних якостей, за які вони люблять дитину, якщо вирішили йти на перемир’я. Пригадати такі якості дитини важко, але необхідно. Такі роздуми дадуть змогу змінити негативне ставлення до дитини;

·        

поважати дитину, проявляти більше уваги до її емоцій, хвалити її частіше, зробити що-небудь, щоб відновити взаємини з дитиною, налагоджувати з нею дружні взаємини.

Дитина почувається нікчемою

Дитина, якій не вдалося знайти місце в групі, незважаючи на привертання уваги, боротьбу за владу або спроби помститися, врешті-решт здається, стає пасивною і припиняє свої спроби влитися у колектив. Рудольф Дрейкурс стверджував: «Дитина ховається за демонстрацією реальної чи уявної неповноцінності». Якщо така дитина зможе переконати батьків та інших дорослих в тому, що вона дійсно не здатна на будь-що, до неї буде менше вимог, і дитина зможе уникнути багатьох можливих принижень і невдач.

У разі невдач активна дитина проявляє спалахи гніву, незадоволення чи вандалізму, а пасивна — не намагається щось починати, відкладає все на потім, не доводить справу до кінця і навіть — починає хворіти. Дитина настільки зневірюється у собі, що не хоче ні за що братися. Своєю поведінкою вона говорить: «Я безпорадна і ні на що не здатна. Нічого не вимагайте від мене. Залиште мене у спокої». Щоб ухилитися, дитина намагається надмірно підкреслити свої слабкості і часто переконує дорослого, що вона дурна або незграбна. Дорослий зазвичай відчуває до такої дитини жалість, а сам — впадає у відчай.

Поведінка дитини. Дитина, яка повністю зневірилася у собі, обирає такі форми поведінки:

·        

активна — проявляє у разі невдач спалахи гніву, незадоволення, вандалізму;

·        

пасивна —
– має низьку самооцінку — «Все одно нічого не вийде», «І нехай я поганий!»;
– не проявляє інтересу до діяльності, яку пропонує дорослий, — «Нічого не хочу», «Мені все одно»;
– налаштована песимістично — «Що я не зробив би, батьки завжди незадоволені!»;
– намагається щоразу наголосити на власній слабкості й часто переконує дорослого в тому, що вона нерозумна або незграбна.

Причини поведінки. Виокремлюють дві основні причини: тотальна зневіра у собі — «Мені нічого не вдається виконати так, як потрібно, тому я нічого і не буду робити» та взаємини, у яких дорослі зосереджуються не на успіху дитини, а на тому, аби викоренити помилки.

Реакція на зауваження. Дитина сприймає зауваження неоднозначно, вона може:

·        

не реагувати взагалі ніяк;

·        

наполягати, що все одно вона не може зробити те, що від неї хочуть;

·        

замкнутися у собі ще більше.

Корекція. Щоб ефективно взаємодіяти з дитиною, слід:

·        

не вмовляти і не жаліти дитину;

·        

не порівнювати її з іншими дітьми;

·        

підводити дитину до успіху поетапно, ділити завдання на підзавдання;

·        

формувати віру в часову перспективу, наголошувати на розвитку навичок — «Будеш ходити у басейн — будеш сильним»;

·        

створювати ситуації успіху та починати роботу лише з них;

·        

не робити нічого за дитину;

·        

зберігати спокій, не дратуватися через повільність чи загальмованість дитини;

·        

переглянути власні вимоги до роботи;

·        

навчитися адекватно сприймати помилки;

·        

оцінювати творчу діяльність дитини не в якісних параметрах — «гарно», «акуратно», а описувати те, що зобразила або створила дитина — «червоне сонечко», «багато жовтої фарби», «два будиночка, один з дахом, а у другого є віконечко»;

·        

запровадити максимально знижений режим оцінювання в сферах неуспіху;

залишити дитину у спокої на певний час — нічому її не «навчати» і дати змогу просто насолоджуватися дитинством.

_____________________________________________________

НАПАДИ ДИТЯЧОЇ АГРЕСИВНОСТІ. ЩО РОБИТИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ?

Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. "Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго", - розводять руками мами й тата. Давайте розглянемо проблему дитячої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не скаже поганого слова, не розлютиться. Така повна відсутність агресивності - скоріше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забароняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи...), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що один раз ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: "Навіщо ти вдарив Катю? Зовсім не обов'язково битися, можна домовитися" Якщо дитині 2-3 роки, домовлятися з нею ще досить складно, оскільки в цьому році вона ще не дуже добре говорить. Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: вдарити Катю або поступитися, тобто бути переможеною.

Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які маля спостерігає в родині.

Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. Природньо, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого маляти, якщо Ви самі тільки що накричали на неї, відбираючи, скажимо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, що не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.

Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих.

Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати сніжну фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і будуть обговорювати подію весь день. "Рецепт" тут тільки один: Ваші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а не зважаючи ні на що.

Ще одна розповсюджена причина дитячої озлобленості - ревнощі.

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. А дочка не поспішає брати в руки олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, що насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку він хоче принизити, "покарати" за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, дитина може відняти її, - але не для того щоб погратися, а щоб зламати або сховати і, таким чином, нібито знищити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони - це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно "про всяк випадок".

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж прояв агресії. Одна з причин такої поведінки - сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше всього дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, маля не хоче йти із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує, ф, розпалившись, кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільнитись. Але після суворого питання: "Це що таке?", починає кусати себе. Чому? Тому що вона ще "не охолола", і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Оберніть усе на жарт: "Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солоденький?" Нехай Ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати власне тіло для помсти собі або навколишнім призведе до формування негативного ставлення до самого себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різниу Вашому ставленні до кривдника та "жертви": ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття.

Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий вчинок, скривдивши іншу людину.

Дайте малюкові зрозуміти, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримувати або спрямовувати агресію в інше русло.

Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величезний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого - допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

* Замисліться над причинами такої поведінки.

* Якщо причина агресивності - дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

* Не карайте малюка фізично.

* Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.

* Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

* Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

 

* Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині спрямовувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще - плаванням.

 

 

 

Взаємини батьків з дитиною у період її адаптації

до дитячого садка

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

*Не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви її любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра

------------------------------------------------------------------------------------------------------

Корисні посилання для батьків

https://www.youtube.com/playlist?list=PLshJpmmXcDiTseekJ5uIJomYRWmAVpxxI

https://www.youtube.com/watch?v=jyv272oJ0WI

https://www.youtube.com/watch?v=k5H3HYeXNpA

https://childdevelop.com.ua/practice/9112/?fbclid=IwAR0pAs1GyznTtkneWJfe4bF2v4EbPhXODWMPSfDD8evh_9jEJScjEn8IGtA

https://childdevelop.com.ua/?fbclid=IwAR10rO3UPpnozYyaSIo8wLD0spIWNZjw7_PNs7iuCSCVsbK0lj6i25OI0qs

https://osvita.ua/school/59506/

https://osvita.ua/school/57607/

https://osvita.ua/school/63379/

https://osvita.ua/school/56078/

https://www.nosiki.cv.ua/load/ditjacha_literatura/rozvivajuchi_logichni_igri_z_ditmi/24

http://kazkar.info/

https://www.youtube.com/channel/UCJxASeKF6JH1eDJn3zBK31Q/featured

https://osvitanova.com.ua/posts/3565-55-enerhiinykh-ihor-ta-rozvah-dlia-ditei-vdoma-adzhe-karantyn-ne-zhart